11 клас

  

07.02.2022р. Перегляньте, будь ласка, відеоматеріал за посиланням. Правила гри у волейболі.https://www.youtube.com/watch?v=FsOQd-pkfrU

04.02.2022р. Перегляньте, будь ласка, відеоматеріал за посиланням

https://www.youtube.com/watch?v=_aAlv16FhQ8

27.01.2022р. Переглянте, будь ласка, відеоматеріали

02.04.2021 р. Перегляньте, будь ласка, матеріал з теми "Удари по м'ячу в футболі" https://www.youtube.com/watch?v=XfUaZWgQEmo      https://www.youtube.com/watch?v=kuqWVdgSdp8

 ТЕХНІКА БЕЗПЕКИ НА УРОКАХ ГІМНАСТИКИ

  Навчальні заклади під час занять відповідальні за дітей, що навчаються, і зобов’язані зберегти їм життя, здоров’я й безпека. Викладачі фізкультури й ОБЖ зобов’язані знати самі й донести до учнів причини небезпечних ситуацій і можливості їх уникнути. У кожній школі обов’язково проводиться інструктаж з техніки безпеки (ТБ), самі ж учителі, зобов’язано вміти надавати першу допомогу й знати, як повестися в конкретній ситуації.

 Типові травми

Мабуть, найбільш травмонебезпечний предмет зі шкільної програми – це уроки фізичної культури. Наприклад, при заняттях гімнастикою високий ризик таких типових ушкоджень:

·         зриви мозолів;

·         забиття;

·         струс голови;

·         розриви сухожиль, м’язів

·         розтягання в ліктях, зап’ястях, плечах, колінних і гомілковостопних суглобах

Це лише невелика частина наслідків неправильної поведінки при заняттях на уроках фізичної культури. Далі розглянемо правила, якими керуються всі навчальні заклади перед допуском учнів до уроків.

Загальні вимоги

До вправи допускаються учні:

1.    Які мають основну або підготовчу медичну групу, яким не протипоказані тренування за здоров’ям.

2.    Пройшли інструктаж з техніки безпеки на уроках фізкультури для учнів.

3.    Переодягнені в спортивне взуття й форму для занять.

Не допускаються довгі нігті й волосся, у розпущеному стані. Учень повинен розуміти, що неприпустимо неуважно ставитися до спортивного реманенту, балуватися й навмисно штовхати своїх однокласників, щоб уникнути травматизму, а так само заборонено без дозволу викладача брати інвентар, виконувати вправи без догляду.

Техніка безпеки на уроках гімнастики передбачає, що гімнастичне обладнання повинно відповідати стандартам, бути надійно закріпленим і часто перевірятися. Будь-які металеві опори необхідно закривати матами. Від старанності перевірки залу перед заняттями може залежати здоров’я дітей, тому:

1.    Мати повинні бути цілими, укладаються вони на всі можливі місця падінь або ударів.

2.    Канат перевіряється на можливі надриви, якщо є зайві вузли, їх потрібно забрати.

3.    Дерев’яні поверхні снарядів, наприклад колода, повинні бути гладкими, без нерівностей, сколів, задирок. Подібні снаряди виставляються на висоту, що підходить віковій групі учнів.

4.    Металеві поверхні, наприклад біля перекладини, не повинні мати іржі на місцях контакту зі шкірою.

5.    М’які набивні елементи також перевіряються на наявність прорізів, надривів, порожнеч.

6.    Заборонено виконувати вправи зі спортивним інвентарем, якщо на долонях є свіжі рани й мозолі.

Загальні вимоги безпеки при проведенні занять по гімнастиці в групі припускають виконання складних елементів з підстраховкою. Діти повинні дотримуватися достатньої дистанції, щоб не поранити один одного.

 Обов’язки учнів

Гаджети, техніка, годинник, прикраси не повинні перебувати при собі. Такі речі здаються викладачеві або замикаються на замок. Правила безпеки на уроках гімнастики припускають, що перед заняттями учні переодягаються в спеціальну форму й далі діють організовано й тільки з дозволу вчителя.

Учні повинні перед виконанням вправ насухо витирати руки, зав’язувати шнурки, для запобігання раптових зіскоків з інвентарю. Будь-які заняття, де передбачені стрибки, виконуються м’яко й без поспіху, повторюючи рекомендації викладача. Якщо помічене погіршення самопочуття, поранення, про це слід відразу повідомити вчителеві.

Також по техніці безпеки на уроці гімнастики заборонено заважати іншим дітям виконувати вправи, торкати під час цього снаряд або їх самих, а також відволікати. Будь-яка вправа на колоді повинна бути вивчена на більш низькій основі (на більш низькому снаряді) або на підлозі.

 Дії в екстрених ситуаціях

Техніка безпеки на уроках передбачає своєчасне оповіщення вчителя про будь-яку нестандартну ситуацію. Якщо комусь стало погано або отримана травма, не можна приховувати цей факт. Потерпілому надається спокій і викликається лікар, якщо своїми зусиллями ліквідувати травму не вдається.

У випадку пожежі потрібно дотримуватися техніки безпеки на гімнастиці на уроках фізкультури для учнів, інструкція зобов’язує припинити будь-яке заняття й організованою групою разом з викладачем евакуюватися згідно з відповідним планом, також потрібно сповістити керівництво й викликати пожежну службу.

Закінчення заняття

По техніці безпеки на уроках після завершення всіх завдань учень повинен по команді вчителя забрати весь спортивний інвентар у спеціально відведені місця й так само організовано покинути зал. Після чого, діти миють руки з милом і переодягаються.

Це загальні рекомендації з безпеки на уроках гімнастики в школі, більш докладна інструкція є в кожному навчальному закладі, як правило, її дають на підпис учням. Дотримуючись простих правил, можна сильно скоротити ризик від занять спортом і попередити загрозу травм заздалегідь.

 Гімнастика: історія виникнення і аж до сьогодення

Гімнастика як вид спорту і ціла система фізичного виховання зародилася в Древній Греції. Про позитивний вплив регулярних занять гімнастикою на гармонійний розвиток особистості писали і говорили Гомер, Арістотель і Платон. Окрім звичних длня нас розвиваючих і спеціальних вправ гімнастика древніх греків включала в себе плавання, біг, боротьбу, бокс, їзду (верхову і на колісницях) і т.п. По одній з версій, саме слово “гімнастика” походить від грецького «gumnos» (оголений): як відомо, древньогрецькі атлети выступали на змаганнях без одягу.

  Сучасна художня гімнастика — змагання у виконанні під музику комбінацій, що складаються з гімнастичних і танцювальних вправ з різними предметами (чи без них)

м'яч — діаметр 18–20 см, вага 400 г;

обруч — з пластику, діаметр — співвідносний зросту, вага — не менше 300 грамів;

скакалка — з прядив'яного волокна, довжина звичайно дорівнює зросту спортсменки;

булави — з пластику, вага кожної — 150 грамів, довжина — 40–50 см;

стрічка — ціпок з тонкою атласною стрічкою завдовжки 6 метрів.

 Виступи тривають 75–95 секунд в індивідуальних вправах і 130–150 секунд у групових. Виступи спортсменок оцінює за двадцятибальною шкалою спеціальна суддівська бригада.

 Цей винятково жіночий вид спорту широкої популярності набув після 1961 року, коли на конгресі Міжнародної федерації гімнастики (FIG), було схвалене рішення проводити міжнародні змагання з художньої гімнастики. У 1963 році при жіночому технічному комітеті Міжнародної федерації гімнастики створили технічну комісію з художньої гімнастики. Відтоді чемпіонати світу з цього виду спорту відбуваються регулярно. У програмі Олімпійських ігор художня гімнастика з 1984 року.

 Про художню гімнастику можна складати поеми. Вона — втілення грації, пластики, краси, спритності. І терплячого, вдумливого ставлення до життя.

 У складі національної збірної — 14 гімнасток; 10 — кандидаток, 15 — резерв. На збірну працює вся країна: художньою гімнастикою в Україні займаються близько 11 700 дівчат.

 

 Гімнастика, зокрема художня, розвивається в 23 регіонах України з 27. Найбільш успішно в Криму, Одесі, Львові, Дніпропетровську. Славиться українська школа художньої гімнастики, яка виховала таких олімпійських чемпіонок як Ірина Дерюгіна, Олександра Тимошенко, Катерина Серебрянська. На останній пекінській Олімпіаді українка Ганна Безсонова здобула бронзову медаль в особистих змаганнях.

 Дуже позитивним є те, що Ірину Дерюгіну в 2004 році обрали в технічний комітет Міжнародної федерації художньої гімнастики. Тепер є кому захищати інтереси України не тільки на килимі.

Спортивна гімнастика

 Вид спорту чоловіча спортивна гімнастика включає вправи на перекладині, кільцях, брусах, коні, вільні вправи, опорний стрибок. Змагання зі спортивної гімнастики для жінок включають вправи на брусах, колоді, опорний стрибок і вільні вправи. Спортивна гімнастика є олімпійським видом спорту.Гімнастика (від грец. «гімназо» — навчаю, треную) — система тілесних (фізичних) вправ, яка склалася у Давній Греції за багато віків до нашої ери. Метою гімнастики були загальний всебічний фізичний розвиток та самовдосконалення. Іншою версією походження слова гімнастика є від грецького «gumnos» — оголений (як відомо, древні греки займались тілесними вправами оголеними). Крім загальнорозвиваючих і військових вправ, вправ з верхової їзди, плавання, імітаційних та ритуальних танців, гімнастика древніх греків включала і вправи, з яких проводились публічні змагання — біг, стрибки, метання, боротьба, кулачний бій, їзда на колісницях, які, в свою чергу, включалися в програми Олімпійських ігор, що проходили з 776 року до нашої ери по 392 рік н. е. протягом 1168 років. Витоки гімнастики розпочинаються з третього тисячоліття до нашої ери. Найдавніші згадки про систему гімнастичних вправ існують в Індії, адже саме там почала свій шлях славнозвісна система індійських йогів. Є зображення тих часів, на яких показані гімнасти, які брали участь у ритуальних святах, демонструючи свою силу і спритність. В той же час, на теренах стародавнього Китаю гімнастичні вправи використовували як лікувальний і профілактичний засіб.

 

 Гімнастика -це слово грецьке й значить оголений. У Древній Греції якийсь час фізичними вправами займалися без одягу, тому що вважали, і про це дуже добре сказав Володимир Маяковський, що в світі немає прекрасней одежі, ніж бронза мускулів і свіжість шкіри. Гімнастика в ті часи містила в собі і ігри, і біг, і стрибки, і єдиноборства, і танці. Словом, майже всі види фізичних вправ, які тоді існували. А спрямованість гімнастики була комплексною - і для фізичного, і для духовного вдосконалення людини. У здоровому тілі - здоровий дух. Дуже підходяща характеристика для тих, хто займався гімнастикою. Аристотель взагалі вважав, що спосіб життя вільної людини немислимий без занять гімнастикою.

 Але знаєте, скільки в ті часи було дійсно вільних людей, які могли їй займатися? Від загального числа населення не більше 5 - 10%. Це в Древній Греції. А в Стародавній Індії, що дала сучасному миру йогу? А в Древньому Китаї, з якого до нас прийшло ушу? Йога й ушу, в общем-то, гімнастиками стали зовсім недавно, і Аристотель про них, начебто, нічого не говорив. До того ж від самого початку це були якісь культові заняття, значення яких зараз трактують хто, як хоче. Але я пропоную їх усім у першу чергу саме як гімнастику.

 Під всякому разі, у стародавності і йога, і ушу як і гімнастика в Греції, теж були заняттям тільки для вибраних, але теж для вдосконалювання тіла й духу. Правда все це робилося як підготовка для життя в іншому світі. У Древній Греції гімнастика існувала як би на противагу агоністіке. Або навпаки -- агоністіка на противагу гімнастиці. Хоча вони могли, як би доповнювати один одного або компенсувати. Ніби як біле і чорне, солодке й гірке, добро і зло. Тільки от Аристотель вважав, що для розвитку людини гімнастика представляє дуже велику цінність, тоді як заняття агоністікой взагалі недостойні вільної людини.

 Зараз-то гімнастика що із себе представляє? Гімнастика й сьогодні - це ціла система спеціально підібраних фізичних вправ і інших прийомів, застосовуваних для зміцнення здоров'я і гармонійного фізичного розвитку.

 Сьогодні гімнастики багато: спортивна, художня, лікувальна, коригуючі, атлетична, дихальна, гантельная, аеробна, ритмічна. А ще є акробатика, гімнастики східні, гімнастики косметичні, сексуальні. Зовсім недавно навіть єгипетську гімнастику відкопали. Сама Ніфіртіті, кажуть, їй займалася. Тому, напевно, і прожила всього нічого.

 Майже кожному займатися можна будь-яким видом гімнастики, але на своєму рівні.

 Гімнастичні гуртки на Україні почали створюватися ентузіастами ще в середині XIX ст.. В Одесі було відкрито перший гімнастичний гурток у 1861 році, на 10 років раніше, ніж перше офіційне "Товариство гімнастів" у Москві. З'явилися гімнастичні гуртки у Харкові, Чернігові, Катеринославі, Житомирі, Львові, Кам'янці-Подільському. В 1901 році було засновано "Київське гімнастичне товариство", найбільш багато чисельне товариство на Україні.

 З 1952 року спортсмени України брали участь в Олімпійських іграх сучасності у складі збірних команд Радянського Союзу. На найвищі сходинки олімпійського п'єдесталу в Гельсінкі зійшли українські гімнасти Віктор Чукарін, Марія Гороховська, Ніна Бочарова та Дмитро Леонкін. До того ж, перемігши в найпрестижнішому гімнастичному багатоборстві та ставши абсолютними олімпійськими чемпіонами зі спортивної гімнастики, Віктор Чукарін і Марія Гороховська поклали початок безпрецедентному ряду олімпійських перемог українських гімнастів: Лариси Латиніної, Поліни Астахової, Маргарити Ніколаєвої, Бориса Шахліна, Юрія Тітова, Богдана Макуца, Стелли Захарової, Ольги Стражевої, Ігоря Коробчинського, Григорія Мілютіна, Тетяни Гуцу, Тетяни Лисенко, Рустама Шаріпова, Лілії Підкопаєвої, Валерія Гончарова.

 З 1954 року українські гімнасти беруть участь у чемпіонатах світу. Абсолютними та чемпіонами світу ставали Віктор Чукарін, Раїса Борисова, Борис Шахлін, Лариса Латиніна, Юрій Тітов, Ігор Коробчинський, Григорій Місютін, Оксана Омель'янчик, Лілія Подкопаєва, Олеся Дудник, Наталія Калініна, Ірина Краснянська.

Українські гімнасти займають одне з провідних місць у світовій гімнастиці. На змаганнях міжнародного рівня вибороли:

50 золотих медалей на Олімпійських іграх;

51 золоту медаль на чемпіонатах та кубках світу;

52 золотих медалей на чемпіонатах Європи.

За роки незалежності України (1992 - 2007 р.р.) гімнасти продовжують добрі традиції попередніх поколінь.

Абсолютними чемпіонами стали Тетяна Гуцу (1992 рік, м. Барселона, Іспанія) та Лілія Підкопаєва (1996 рік, м. Атланта, США). Чоловіча збірна команда України зі спортивної гімнастики стала бронзовим призером Олімпійських ігор у м. Атланті (США, 1996) та срібним –у м. Сіднеї (Австралія, 2000).

За 16 років незалежності України гімнасти вибороли:

11 золотих, 12 срібних, 11 бронзових медалей на Олімпійських іграх;

8 золотих, 8 срібних та 25 бронзових медалей на чемпіонатах світу;

19 золотих, З0 срібних та 36 бронзових медалей на чемпіонатах Європи;

13 золотих, 9 срібних та 24 бронзових медалей на першостях Європи.

В 1991 році Федерація гімнастики СРСР перестала існувати.

З цього часу у кожній із країн СНД з'явилась своя національна федерація. Першим президентом Української федерації гімнастики стала багаторазова чемпіонка Олімпійських ігор, світу та Європи Людмила Турищева (1992-2000 рр.). Українські гімнасти з 1992 року беруть участь у чемпіонатах Європи, світу та Олімпійських іграх. Але офіційно Українська федерація гімнастики (УФГ) була зареєстрована у Мін'юсті України, як об'єднання громадян, 16 липня 1997

року. Свідоцтво про реєстрацію № 883.

Неоціненний внесок у розвиток і поширення гімнастики зробили стародавні греки.

Всім відомо, що в древній Елладі панував культ здорового, гарного тіла. Заняття спортом були невід'ємною частиною життя, в якому гімнастика займала особливе місце. Адже гімнастика розвивала силу, мужність, витривалість і духовну впевненість, нею починали займатися ще з дитинства. Були створені спеціальні школи — гімназії, де з дітей виховували справжніх атлетів. А викладачів гімназій того часу називали гімнасіархами. Гімнасіархи були шанованими і поважними представниками еллінського суспільства. У гімнастів був свій бог-покровитель — Гермес, на честь якого щорічно влаштовувалися пишні свята. На цих святах молоді елліни здавали іспити на спритність, біг, боротьбу і метання спису. Але крім цих незаперечних вмінь, молоді люди повинні були мати гарну, пропорційно розвинену мускулатуру. А у формуванні гарного пропорційного тіла гімнастика відіграє найпершу роль.

З розквітом Древньо-Римської імперії гімнастика теж займала ведучі позиції у вихованні міцних і мужніх воїнів-легіонерів. Але «римська гімнастика» трохи відрізнялась від «грецької». Римляни почали використовувати праобрази сучасних гімнастичних снарядів. Так, наприклад, дерев'яний кінь використовувався для навичок верхової їзди, а дерев'яний стіл — для опорних стрибків. Майбутні воїни навчалися долати можливі перепони під час бою. Популярними були акробатичні вправи і вправи на рівновагу. До речі, в епоху античності, гімнастика була суто чоловічим видом спорту.

З приходом християнства, гімнастику оголосили «сатанинською», оскільки вона мала плотський, тобто гріховний початок, під яким, насамперед, малося на увазі оголене тіло атлетів. І у 393 році нашої ери гімнастику було офіційно заборонено. Майже на тисячу років гімнастику намагалися знищити. У часи Середньовіччя гімнастичні вправи носили суто вузький практичний характер — під час підготовки лицарів і розвитку грубої фізичної сили. Античні ідеї гімнастики — гармонія тіла і духу — були забуті.

У часи Ренесансу гімнастика набула нового поштовху ідей античності. В систему виховання поступово входить фізичне виховання — гімнастика. Значну роль у її відродженні відіграли твір італійського лікаря Ієроніма Меркуріаліса (1530—1606) «Про мистецтво гімнастики», погляди на виховання французького письменника, автора роману «Гаргантюа і Пантагрюель» Франсуа Рабле (1494—1553), швейцарського педагога Песталоцци (1746—1827), французького філософа-просвітителя Жан-Жака Руссо (1712—1778), чешського педагога Яна Амоса Каменського (1592—1670).

Саме з початком епохи Відродження починають більше використовуватись гімнастичні снаряди — кінь та поперечина. Фізичне виховання молоді знову вийшло на перший план системи освіти, а широке використання гімнастичних снарядів і розвиток акробатики стали основою спортивної гімнастики, розвиток і становлення якої почалися вже у XVIII—XIX сторіччях. Спочатку в Німеччині, а потім у Швеції, Франції і Росії.

Наприкінці XVIII — початку XIX ст. в Німеччині в педагогіці під впливом ідей гуманістів склалась течія філантропістів. У створенних ними школах — філантропінах — важливе місце зайняла система фізичного виховання — гімнастика, яку розробили і викладали Г. Фіт (1763—1836), І. Гутс-Мутс (1759—1839). Завершив створення системи німецької гімнастики Ф. Л. Ян. Він значно розширив «гімнастичну область» і винайшов нові вправи і снаряди (включаючи перекладину та бруси), заклавши тим самим основи сучасної спортивної гімнастики. Він розробив гімнастичну систему, названу «турнен», яка збагатила німецьку гімнастику вправами на перекладині (турніку), кільцях, брусах і коні..

В середині століття в Німеччині з'являються перші гімнастичні закриті зали (до цього часу діяли лише відкриті площадки). У другій половині ХІХ ст. Європа, а пізніше і Америка переживають справжній гімнастичний бум.

Саме це був той час, коли закладалися основи нинішньої гімнастики, методика навчання і особливості стилів цього виду спорту. Так, наприклад, Німецька гімнастична система відрізнялась чітким виконанням рухів, прямими лініями і багаторазовими повторами тих самих вправ на спортивних снарядах. Швецька система тяжіла до вільних вправ, а Російська гімнастична школа пропагувала природно-прикладний, майже індивідуальний підхід до гімнастичних вправ. Оригінальні системи гімнастики були створені: у Франції Ф. Аморосом (1770—1847), у Швеції (шведська) П.-Г. Лінгом (1776—1839), а у Чехії (сокольська) — Мирославом Тиршем (1832—1884).

В середині XIX сторіччя в Чехії, під керівництвом професора Празького університету Мирослава Тирша було засноване спортивне товариство «Сокіл». Саме «Сокіл» став засновником чеської гімнастичної школи, основу якої складали вправи на снарядах, вправи з предметами, вільні вправи і піраміди. Тут приділялося більше уваги естетиці форми, красі і гармонії рухів, логічній завершеності гімнастичних комбінацій. Сокольська гімнастика завершила формування основних елементів спортивної гімнастики, що стало поштовхом для її поширення у багатьох країнах, зокрема, в Росії. Значну роль у науковому обґрунтуванні системи фізичного виховання зіграв російський вчений П. Ф. Лесгафт.

У своєму розвитку спортивна гімнастика пройшла кілька етапів: з часом змінювались вимоги до неї, і відповідно, її зміст. Історія гімнастики ХІХ ст. в основному визначалась протистоянням двох принципово різних систем: шведської і німецької.

Визнаним видом спорту гімнастика стала в 1896 році, коли була включена в програму перших сучасних Олімпійських ігор. Хоча сучасна програма гімнастичних змагань визначилась далеко не відразу. До того ж проходили вони незвичайно. Змагання гімнастів не рідко організовували на відкритому повітрі. Не існувало спочатку і єдиних технічних вимог щодо гімнастичних снарядів: дуже часто збірні команди приїжджали на міжнародні змагання з власним «реквізитом».

Художня гімнастика

Художня гімнастика — це складно-координаційний вид спорту, під музичний супровід, що виконує одна гімнастка, або команда із п'яти дівчат з кількома предметами по черзі: м'ячем, скакалками, булавою, обручем і стрічками. Художня гімнастика є олімпійським видом спорту

Також популярний вид спорту — спортивна акробатика, де вправи виконуються двома, трьома, або чотирма спортсменами під музику.

Головним органом, який опікується розвитком гімнастики у світі, є Міжнародна федерація гімнастики (ФІГ, фр. Fédération Internationale de Gymnastique). Вона встановлює правила й проводить змагання зі спортивної гімнастики, художньої гімнастики, аеробіки, спортивної акробатики та стрибків на батуті. В Україні справами гімнастики займається Федерація гімнастики України.

Україна належить до провідних гімнастичних держав світу. Найвизначніша гімнастка всіх часів — Лариса Латиніна народилася в Херсоні й тренувалася в Києві. В радянські часи чимало інших спортсменів, які представляли на міжнародній арені СРСР, жили й тренувалися в Україні. Найвизначніша українська гімнастка часів незалежності — Лілія Подкопаєва, олімпійська чемпіонка Атланти.

Славиться українська школа художньої гімнастики, яка виховала таких олімпійських чемпіонок як Ірина Дерюгіна, Олександра Тимошенко, Катерина Серебрянська. На останній пекінській Олімпіаді українка Ганна Безсонова здобула бронзову медаль в особистих змаганнях.

В Україні спортивна гімнастика як вид спорту розвивається у спортивних школах 20 регіонів, для 8 з них її затверджено приорітетним (Донецька, Запорізька, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Харківська, Херсонська області та м. Київ). Створено відповідну до вимог інфраструктуру приорітетного виду. В 10 регіонах є спеціалізовані гімнастичні зали, в яких проводяться щорічні всеукраїнські змагання (чемпіонат, Кубок, чемпіонат серед СДЮШОР та ДЮСШ, "Олімпійські надії", в яких беруть участь від 80 до 200 спортсменів) і міжнародні турніри.

З метою популяризації та розвитку спортивної гімнастики, увіковічнення пам'яті видатних гімнастів та тренерів у країні за участю провідних гімнастів України та світу проводяться меморіали пам'яті та міжнародні змагання:

Меморіал заслужених тренерів СРСР та України О. Мішакова та В. Смирнова (м. Київ),

Меморіал заслуженого майстра спорту, багаторазового чемпіона Олімпійських ігор та світу В. Чукаріна (м. Львів),

Меморіал абсолютної Олімпійської чемпіонки М. Гороховської (м. Євпаторія),

Меморіал заслуженого майстра спорту України О. Береша (м. Херсон),

Міжнародний спортивний фестиваль "Золота Лілія" (м. Донецьк),

Міжнародний турнір, Кубок Олімпійської чемпіонки Стели Захарової (м. Київ),

Міжнародні змагання, Кубок заслуженого майстра спорту, багаторазової чемпіонки П. Астахової (м. Донецьк).

Особливе значення для популяризації та підвищення міжнародного іміджу української гімнастики у світі має Міжнародний спортивний фестиваль "Золота Лілія", який проводиться за участю провідних спортсменів світу, зірок естради та мистецтва. Особливість спортивно-театралізованого дійства полягає в тому, що воно відбувається під егідою Представництва ООН в Україні та має на меті поширення здорового способу життя серед широких кіл суспільства, зокрема молоді, який повинен стати нормою життя для усіх громадян України.

Заслуговує на увагу цікава олімпійська статистика видатних досягнень українських гімнастів:

Загальна кількість медалей, виграних одним спортсменом

18 - Лариса Латиніна - 1956 (6), 1960 (6), 1964 (6),

13 - Борис Шахлін - 1956 (2), 1960 (7), 1964 (4),

11 - Віктор Чукарін - 1952 (6), 1956 (5),

10 - Поліна Астахова - 1956 (1), 1960 (4), 1964 (4)

Загальна кількість золотих медалей, виграних одним спортсменом

9 - Лариса Латиніна- 1956 (4), 1960 (3), 1964 (2),

7 - Віктор Чукарін - 1952 (4), 1956 (3),

7 - Борис Шахлін - 1956 (2), 1960 (4), 1964 (1),

5 -Поліна Астахова- 1956 (1), 1960 (2), 1964 (2).

Найбільша кількість Ігор, на яких були виграні золоті медалі

З - Лариса Латиніна - 1956, 1960, 1964,

З - Борис Шахлін - 1956, 1960, 1964,

З - Поліна Астахова - 1956, 1960, 1964.

Легенди спорту Херсонщини Спортивна гімнастика

БЕРЕШ Олександр Миколайович – срібний призер XХVIІ Олімпійських ігор у Сіднеї (2000 р.), чемпіон світу, багаторазовий чемпіон Європи, заслужений майстер спорту зі спортивної гімнастики. Народився 12 жовтня 1977 року в Первомайську Луганської області, де розпочав займатися спортивною гімнастикою у спеціалізованій ДЮШ олімпійського резерву облради ФСТ "Динамо". Хлопець ріс без батька. Пріоритетами життя О.Береша були чесність і порядність. Першим тренером Олександра став Леонід Гуров, а потім разом з Ігорем Писаренком відточувалася спортивна майстерність майбутнього чемпіона. «У Сашка з дитинства був непростий характер, не кожен тренер міг би з ним упоратися, — згадує перший наставник Береша, директор ДЮСШ Первомайського управління освіти Леонід Гуров. — Коли я вперше побачив юнака у спортзалі, відразу зрозумів, що це неординарний хлопчик, у нього закладені дані доброго спортсмена. Саша не вмів програвати. Саме ця якість і служила для нього тим «моторчиком», що вів його до перемоги». Сашко дуже любив відпочинок на природі, а ще полюбляв ловити рибу та грати у футбол і більярд. У 1988 році в м. Херсоні відкривається інтернат спортивного профілю при Вищому училищі фізичної культури, до якого переїздить О.Береш разом зі своїм тренером І. Писаренком. Саме у Херсоні починається сходження О.Береша на спортивний Олімп. Тут він став лідером Херсонської обласної організації фізкультурно-спортивного товариства «Динамо», через рік потрапляє до резерву збірної України, а в 17 років Сашка беруть до основного складу. У 2000 році за підтримки заслуженого майстра спорту Ігоря Коробчинського Олександр стає абсолютним чемпіоном Європи. Навчався у Херсонському державному університеті, який закінчив у 2001 році, здобувши освіту магістра. Завдяки щоденній наполегливій праці Олександр досяг значних успіхів. Він - член збірної команди України зі спортивної гімнастики з 1995 року, абсолютний чемпіон Європи (2000 р.) та Всесвітньої Універсіади (1999 р.). Чотири рази ставав призером чемпіонатів світу, багаторазовий переможець і призер етапів Кубка світу та національних турнірів. На Олімпіаді-2000 у Сіднеї Олександр Береш завоював для збірної України "срібло" і "бронзу", що підтвердили високий клас і глибокі традиції херсонських гімнастів. Береш був капітаном чоловічої гімнастичної збірної команди України та кандидатом на участь у XXVIII літніх Олімпійських Іграх 2004 року в Афінах Трагічна смерть 29 лютого 2004 року в автокатастрофі на Обухівському шосе м. Києва не дала можливості у повній мірі розкритися таланту Олександра. Загинув Береш буквально через день після чемпіонату України. Близькі Олександра відзначають, що у нього було якесь невезіння з автомобілями. До трагічного зіткнення гімнаст уже двічі потрапляв в аварії, хоча водив дуже обережно. Коли Олександр купував «Пежо–307», обіцяв дружині, що проїздить на ньому довго, а вийшло так, що проїздив лише кілька місяців. У Олександра Береша була мрія — виграти олімпійське золото. Ніхто не сумнівається, що так би і сталося, але аварія порушила всі плани. Мрію Олександра здійснив гімнаст Валерій Гончаров і свою медаль він присвятив другу. Олександр Береш був не тільки прекрасним спортсменом, хорошою людиною, але й люблячим сином, чоловіком та батьком. Мама Олександра проживає у Голопристанському районі, підростає донька Валерія. Завдяки дружині Світлані Береш з 2005 року, двічі на рік, традиційно проводиться турнір, присвячений пам’яті О.Береша. У день народження спортсмена, 12 жовтня, він проходить у рідному місті гімнаста - Первомайську, а в день загибелі - в Херсоні. Також Світлана є засновницею Херсонського обласного благодійного Фонду ім. О.Береша, який займається організацією турнірів зі спортивної гімнастики, а згодом в планах – організація дитячої гімнастичної школи в Херсоні. 

ЛАТИНІНА (ДИРІЙ) Лариса Семенівна – дев’ятиразова Олімпійська чемпіонка (XVI, XVIІ, XVIІІ Олімпіади), чемпіонка світу, Європи та СРСР зі спортивної гімнастики. Народилася Лариса Семенівна 27 грудня 1934 року в с. Новомиколаївка Скадовського району Херсонської області. Батько - Дирій Семен Андрійович (1906-1943), учасник Великої Вітчизняної війни, загинув у Сталінградській битві. Мати - Барабанюк Пелагея Онисимівна (1902-1975). Росла Лариса у післявоєнному Херсоні, тут почала свій шлях у великий спорт. Навчалася у Херсонській середній школі № 14, займалася у хореографічному гуртку. У гімнастику прийшла у п'ятому класі, коли її балетмейстер виїхав з міста. Першим наставником був Михайло Опанасович Сотніченко. У 1950 році Дирій стала першорозрядницею і у складі збірної команди школярів України відправилася на всесоюзну першість у Казань. Проте у столиці Татарії вона виступила невдало. Після тієї невдачі Лариса тренувалася по два рази на день. Восени вони з Сотніченком перейшли до роботи над програмою для майстрів. Досить скоро Лариса стала першим майстром спорту в рідному місті. Виступаючи вже за оновленою програмою на дорослій першості України в Харкові, гімнастка зайняла четверте місце. На всі привабливі пропозиції переїхати в інше місто Лариса відповідала відмовою. Школу вона закінчила у 1953 році із золотою медаллю і вступила до Київського державного інституту фізичної культури, продовжуючи тренуватися в спортивному товаристві «Буревісник» у тренера Олександра Мішакова. На дебютному для себе чемпіонаті світу в Римі у 1954 р. виграла золоту медаль у командних змаганнях у складі збірної СРСР. Засяяла зірка Лариси Латиніної, найбільш успішної спортсменки Херсонщини, у 1956 році на ХVI Олімпійських іграх у Мельбурні, де вона стала олімпійською чемпіонкою у командній першості Свій успіх Латиніна повторила через 4 роки на Олімпіаді в Римі (1960 р.) та на Олімпіаді в Токіо (1964 р.). Крім того, в особовому заліку вона завоювала 6 золотих нагород. У Мельбурні та Римі Лариса Латиніна стала абсолютною олімпійською чемпіонкою. У Токіо на Іграх XVIII Олімпіади (1964 р.) гімнастка стала дворазовою олімпійською чемпіонкою у командній першості та вільних вправах, а також срібним призером у багатоборстві та опорному стрибку і виборола «бронзу» на брусах та колоді. Усього майстер спорту Лариса Латиніна має 18 олімпійських нагород: 9 золотих, 5 срібних і 4 бронзових. За кількістю нагород вона була рекордсменкою до Олімпійських ігор 2008 року у Пекіні і лише зараз американський плавець Майкл Фелпс перевершив її досягнення за кількістю золотих медалей. Ім’я української гімнастки за видатні спортивні результати внесене до Книги рекордів Гіннеса у трьох номінаціях. Після завершення кар’єри, з 1966 по 1977 р. була тренером збірної СРСР. Під її керівництвом команда тричі вигравала у 1968, 1972, 1976 роках олімпійські медалі золотої чеканки. П'ять років Латиніна входила в Організаційний комітет «Олімпіада-80», потім відповідала за розвиток гімнастики у спорткомітеті Москви. Зірка на честь Лариси Латиніної закладена у Києві на майдані Незалежності. У дні святкування свого 70-річчя вона отримала незвичайний подарунок з рук космонавта Германа Титова – сертифікат, згідно з яким одна із зірок у сузір′ї Козерога носить її ім′я. У 2000 році їй присвоєно звання "Почесного громадянина міста Херсона". Нагороджена орденом Леніна (1957 р.), орденом Дружби народів (1980), трьома орденами «Знак Пошани» (1960, 1965, 1972 рр.) і орденом Пошани (2000 р.) та орденом княгині Ольги ІІІ ступеня (2002). Латиніна є автором книг «Рівновага» (1975 р.), «Гімнастика крізь роки» (1977 р.), «Солнечная молодость» (1958 р.), «Как зовут эту девочку» (1974 р.), «Команда" (1977 р.). Багато десятків років Латиніна віддала спорту, зараз пенсіонерка. Разом з чоловіком Юрієм Фельдманом нині проживає в Росії (м. Семенівське Московської області). Має доньку - Латиніну Тетяну Іванівну (1958 р. народ.), яка протягом 15 років танцювала у хореографічному ансамблі "Березка", та онуків Костянтина і Вадима. Захоплюється квітами, має своє господарство, живність. Часто приїздить до міста свого дитинства, яке колись дало їй путівку в життя. 

ЛИСЕНКО Тетяна Феліксівна - дворазова чемпіонка XXV Олімпійських ігор у Барселоні (1992 р.), дворазова чемпіонка світу, чемпіонка Європи, заслужений майстер спорту зі спортивної гімнастики. Народилася 21 червня 1975 року в м. Херсоні. Тренувалася в спортивному товаристві «Динамо», заслужений майстер спорту з 1992 року, випускниця Херсонського училища олімпійського резерву. Тренери - О. Б. Дудченко, О.В.Остапенко. Закінчила Київський державний інститут фізичної культури. Тетяна Лисенко стала одною із героїнь змагань XXV Олімпіади в Барселоні (1992 р.). Гімнастка виборола два «золота» - у командній першості та на колоді, «бронзу» в опорному стрибку і була сьомою в абсолютній першості. Тетяна славилася надзвичайним рівнем складності й гордовитим стилем виконання вправ. Вона виграла багато медалей на важливих змаганнях, але нестабільність не дозволила їй добитися більшого - вона була серйозним претендентом на перемогу в абсолютному заліку на барселонській Олімпіаді й на чемпіонатах світу 1991 та 1993 років, але допустилася помилок. Лисенко входила до збірної СРСР на початку 90-х, коли в країні не бракувало гімнастичних талантів. Навіть пробитися до головної команди вважалося неабияким досягненням - жіноча збірна Радянського Союзу ніколи не програвала командних змагань на Олімпійський іграх. На відміну від багатьох інших радянських гімнасток Лисенко не емігрувала, а продовжила виступати за Україну. На чемпіонаті світу в Бірмінгемі у 1993 році вона була третьою в абсолютній першості. Ця медаль могла б бути золотою, якби спортсменка не виступила за килим у вільних вправах. На тих змаганнях Лисенко була єдиною із гімнасток колишнього СРСР на п'єдесталі. Після завершення спортивної кар’єри Тетяна Лисенко поїхала до США і зараз живе в Каліфорнії (Сан-Франциско). Працювала тренером приватної школи. Закінчила університет і, за словами її колишнього тренера Олега Остапенка, працює адвокатом. Одружена, виховує доньку.

Спортивні досягнення 1990 – чемпіонка Європи зі спортивної гімнастики серед юніорів 1991 – чемпіонка світу, срібний призер чемпіонату Європи, володар Кубка СНД в абсолютному заліку 1993 – бронзова призерка чемпіонату Європи серед жінок в опорному стрибку, 7 місце в абсолютній першості (Бірмінгем).

 

Видатні гімнастки України

За півтора сторіччя існування в Україні спортивної гімнастики представники України неодноразово ставали на п’єдестал пошани найпрестижніших світових змагань.

Захарова Стелла Георгіївна

Стелла народилася 12 липня 1963р. м.Одеса.

Українська гімнастка, оліпійська чемпіонка в складі збірної СРСР зі спортивної гімнастики.

Олімпійське золото вона виграла в командному заліку, але на інших змаганнях добивалася також успіху в абсолютній першості.

Свою першу абсолютну першість вона виграла на Всесоюзній спартакіаді школярів у 1976 році. В тому ж році вона зайняла друге місце на молодіжному чемпіонаті СРСР. Впродовж 1977-78 років Захарова виступала з успіхом, здобувши декілька нагород у опорному стрибку і вільних вправах. Вмілий акробат, вона першою включила у свою вільну програму потрійне сальто зігнувшись.

Найуспішнішим роком для Захарової став 1979, впродовж якого вона виграла особисту першість на кубку Америки, турнірі на приз газети "Moscow News" і на кубку світу. На чемпіонаті світу вона входила до складу радянської команди, яка завершила змагання другою після румунської команди на чолі з травмованою Надею Команечі. Тоді радянська збірна вперше не зуміла перемогти в комадному заліку своїх румунських супротивниць на одному з головних змагань року.

В 1980 році Захарова продовжила свої успіхи, вигравши золото з командою на московській Олімпіаді й здобувши другий титул абсолютної чемпіонки на кубку світу. Виявилося, що це пік її кар'єри, оскільки, починаючи з 1981 року, її виступи стали менш успішними.

Після завершення спортивної кар'єри Захарова Стелла Захарова вийшла заміж за футболіста команди "Динамо Київ" Віктора Хлуса. У подружжя народилися син і донька. В Україні проводиться щорічний "Кубок Стелли Захарової", названий на її честь.

Подкопаєва Лілія Олександрівна

Подкопаєва ЛілІя народилася 15 серпня 1978, у Донецьку.

Заслужений майстер спорту України (1994). Суддя міжнародної категорії.

Про її життя та спортивні досягнення написані книги, зняті фільми у багатьох країнах світу. Їй присвячені вірші, пісні, картини, скульптури...

Авторський елемент Лілії Подкопаєвої -"Двійне сальто вперед з обертом на 180 градусів" досі у світі не повторив ніхто.

Закінчила Національний університет фізичного виховання та спорту (2001), тренер-викладач. 2002 року вступила до Донецької державної академії управління.

Абсолютна чемпіонка світу (1995, Японія, Сабає), Європи (1996, Великобританія, Бірмінгем). Володарка Кубка Європи (1995).

У 1996 р. на XXVI Олімпійських іграх в Атланті посіла перше місце в абсолютній першості, перше місце у вільних вправах, друге місце на колоді.

Виступала за товариство "Динамо".

Володарка 45 золотих, 21 срібної та 14 бронзових медалей.

Організатор турніру "Золота лілія".

Переможниця другого сезону українського шоу "Танці з зірками".

Нагороджена Почесною відзнакою Президента України (1995), хрестом "За мужність" (1996), орденами: "За заслуги" ІІ. ступеня, Святого Станіслава.

Світова слава прийшла до Лілії Подкопаєвої в 17 років. У 1995-му спортсменка з Донецька вперше стала чемпіонкою світу зі спортивної гімнастики, а через рік завоювала золото на Олімпіаді в Атланті. Її авторський елемент (подвійне сальто вперед з поворотом на 180 градусів) досі ніхто не повторив. Професійну кар’єру Подкопаєва завершила лише у 19 років через серйозну травму ноги.

"Уже через кілька місяців після перемоги на Олімпійських іграх багато хто навіть не пам’ятав, хто така Подкопаєва. Коли спортсмени більше не приносять медалі, їх зазвичай забувають.

Адаптуватися до нормального життя дуже важко, адже на професійній арені вони втрачають не тільки здоров’я, а й час для здобуття освіти", - каже колишня гімнастка.Влаштовувати свою кар’єру поза великим спортом їй довелося самій. Після олімпіади Подкопаєва на рік виїхала до США, де зайнялася тренерською роботою і створила свій бізнес-проект. Спеціально для виступів на Олімпійських іграх 1996 року спортсменка придумала новий дизайн свого костюма - зробила в ньому напівпрозорі вставки, інкрустувала камінням.

"Купальник сподобався, і я вирішила зайнятися дизайном професійно", - згадує вона. В Америці Лілія Подкопаєва знайшла партнерів, які погодилися вкласти близько $1 млн у проект з виробництва одягу для занять спортивною оздоровчою та художньою гімнастикою під торговою маркою L.P. Design.

Підприємство виявилося успішним. І хоча екс-гімнастка вже давно виїхала із США, вона продовжує співпрацювати з фірмою, яка використовує її ім’я як бренд.

Згідно з контрактом зі своїми американськими партнерами для просування продукції Подкопаєва щороку їде на місяць до США, де в спортивно-оздоровчих таборах проводить майстер-класи зі спортивної гімнастики. Там компанія також реалізує спортивний одяг під брендом L.P. Design. 50% її прибутку дістаються чемпіонці. 

 

Серебрянська Катерина Олегівна

Серебрянська Катерина народилася 25 жовтня 1977, м. Сімферополь, АР Крим, у сім’ї спортсменів.

Її батько Серебрянський Олег Васильович - майстер спорту з футболу, мати Серебрянська Любов Овсіївна - майстер спорту з гімнастики. Художньою гімнастикою дівчинка почала займатися в 4 роки.

§  У 1987 р. здобула перемогу на Всесоюзній спартакіаді школярів та на Кубку СРСР серед дітей молодшого віку.

§  У 1989 р. перемогла на міжнародному турнірі у Франції.

§  У 1991 р. на чемпіонаті Європи серед юніорів у Португалії у складі молодіжної збірної СРСР виборола перше командне місце - золоту медаль за вправи з м’ячем, срібну - за вправи з обручем.

§  У 1992 р. на чемпіонаті світу в Брюсселі (Бельгія) виступала у групових вправах (4 місце) та в індивідуальній програмі (5 місце).

§  У 1993 р. на чемпіонаті світу в Іспанії стала віце-чемпіонкою світу (2 місце) та чемпіонкою світу у вправах зі скакалкою, завоювала срібну медаль у вправах з обручем, бронзову - у вправах з м’ячем та стрічкою.

§  У 1994 р. стала володаркою Кубку Європи (Англія).

§  У 1994 р. на чемпіонаті Європи у Греції виборола золоту медаль у вправах з м’ячем, золоту медаль у вправах з булавою, золоту медаль у командному заліку.

§  У 1994 р. на чемпіонаті світу у Парижі здобула 4 золоті медалі в окремих видах багатоборства, зайняла 4 місце у багатоборстві.

§  У 1994 р. стає володаркою Гран-Прі ФІЖ. У тому ж році - володаркою Кубка світу серед клубів (Aeon Cup).

§  У 1995 р. на чемпіонаті світу здобуває титул абсолютної чемпіонки світу, виборює золоту, срібну, бронзову медалі в окремих видах багатоборства.

§  У 1995 р. вдруге стає володаркою Гран-прі ФІЖ.

§  У 1995 р. - володарка Кубка Європи (Англія).

§  У 1995 р. - володарка Кубка світу серед клубів (Aeon Cup).

§  У 1996 р. на чемпіонаті Європи в Осло (Норвегія) виборює титул абсолютної чемпіонки Європи: здобуває 2 золоті, 1 срібну медалі в окремих видах багатоборства.

§  У 1996 р. на чемпіонаті світу в окремих видах, що проходив у Будапешті, завойовує золоту медаль у вправах з м’ячем, срібну медаль у вправах зі скакалкою.

§  У 1996 р. стає абсолютною чемпіонкою Олімпійських ігор в Атланті (Америка).

§  У 1996 р. - володарка Кубка світу серед клубів (Aeon Cup).

§  У 1997 р. - чемпіонка Європи у вправах зі скакалкою.

§  У 1998 р. - чемпіонка Європи у вправах з обручем.

§  1996-1998 р.р. - обличчя швейцарської фірми Лонджін.

Нагороджена урядовими нагородами: "Відзнака Президента", "Хрест за мужність".

Почесний громадянин Автономної Республіки Крим. Тренер - заслужений тренер України Серебрянська Л.Є.

1999 рік - закінчила Харківський Національний інститут фізкультури і спорту. Спеціальність: фізичне виховання і спорт Кваліфікація: викладач фізичного виховання, тренер з гімнастики листопад 2004 року - Кандидат наук з фізичного виховання і спорту.

Дисертацію Катерина присвятила особливостям психологічної підготовки спортсменів.

Тема: "Формування особистісного чинника змагальної надійності висококваліфікованих гімнасток".

Очолила агентство моделей "Silver- Star".

Нагороджена Орденом "За заслуги" II ступеня.

Громадська діяльність.

§  З 2002 р. очолює Благодійний фонд допомоги спортсменам України.

§  З вересня 2005 р. - ініціатор Благодійної акції "Діти допомагають дітям!" (заняття спортом по програмі Студії Серебрянських для дітей-сиріт школи - інтернату № 3, обладнання спортивного залу інтернату, а також забезпечення дітей спортивною екіпіровкою).

§  Листопад-грудень 2005 р. - проводить всеукраїнську соціальну акцію "Дитинство - дітям".

§  З січня 2006 р. - член Національної експертної комісії з питань захисту громадської моралі.

 

Тимошенко Олександра Олександрівна

Тимошенко Олександра народилася 18 лютого 1972, м. Богуслав.

Радянська і українська спортсменка з художньої гімнастики. Заслужений майстер спорту СРСР (1989).

Коли Олександрі було сім років, її батько (будівельний інженер), був запрошений працювати до Києва. Там з 8 років почалася її підготовка в Дерюгінской Школі художньої гімнастики, де вона тренувалася у знаменитих Альбіни та Ірини Дерюгіних.

У 14 років вона стає Чемпіонкою СРСР серед юніорів і незабаром завойовує три медалі в Європейській першості: золото у вправах зі скакалкою, срібло з обручем і бронза зі стрічкою. Потім, стабільно виступаючи на різних міжреспубліканських змаганнях всередині СРСР, вона стає гімнасткою номер два, після Марини Лобач, тим самим завойовуючи право виступати у 1988 році у Європейському чемпіонаті.

На європейському чемпіонаті 1988 року в Хельсінкі (Фінляндія) вона поділила звання абсолютної чемпіонки з двома болгарками - Елізабет Колєв і Адріаною Дунавской. Там вона також завоювала три золоті медалі в окремих видах програми: золото з обручем, булавами та скакалкою. Кількома місяцями пізніше вона завоювала бронзову медаль у багатоборстві на Олімпіаді в Сеулі (Республіка Корея), і лише після цього вона вперше стає Чемпіонкою СРСР в багатоборстві.

Коли в червні 1989 на чемпіонаті СРСР в Красноярську, Олександра повинна була виступати з м'ячем, паралельно з нею інша дівчина проводила виступ зі стрічкою. В той момент коли Олександра робить сальто ця дівчина випадково зачіпає її паличкою від стрічки, що призводить до розсічення повіка. Лікарі зупинили кров, проте здавалося, що будь-яка надія на продовження змагань для Олександри була втрачена. Проте, наступного дня вона продовжила змагання і завоювала титул чемпіонки.

У 1992 на Олімпіаді в Барселоні (Іспанія), Олександра завойовує золото в індивідуальному багатоборстві.

У 1992 Олександра Тимошенко закінчила спортивні виступи.

Зараз живе в Австрії. Там вона отримала юридичну освіту і працює в адвокатській конторі.

Спортивні досягнення:

§  1987 Чемпіонат Європи серед юніорів - 1-е місце зі скакалкою, 2-е місце - обруч, 3-е місце - стрічка, 7-е місце - багатоборство.

§  1988 Чемпіонат Європи - 1-е місце за виступи зі скакалкою, обручем, булавами; 7-е місце - стрічка, 1-е місце - багатоборство.

§  1988 Олімпійські ігри Сеул (Республіка Корея) - 3-е місце - багатоборство.

§  1989 Фінал Кубка Європи - 1-е місце - багатоборство, стрічка, м'яч, 2-е місце обруч, 3-е місце - скакалка.

§  1989 Чемпіонат Світу - 1-е місце - багатоборство, скакалка, обруч, м'яч, 2-е місце стрічка.

§  1990 Ігри доброї волі - 1-е місце обруч, стрічка, 4 місце - багатоборство.

§  1990 Чемпіонат Європи - 2-е місце скакалка, обруч; 1-е місце м'яч, багатоборство.

§  1991 Фінал Кубка Європи - 1-е місце скакалка, обруч, м'яч, булави, багатоборство.

§  1991 Гімнастичні Ігри - 1-е місце скакалка, обруч, м'яч, булави, багатоборство.

§  1991 Чемпіонат Світу - 1-е місце скакалка, обруч, м'яч, булави, команда, 2 місце - багатоборство.

§  1991 Чемпіонат Європи - 1-е місце обруч, м'яч, булави, 2-е місце - скакалка, багатоборство, 5-е місце команда.

§  1992 Олімпійські ігри Барселона (Іспанія) - 1-е місце - багатоборство.